Урочиста церемонія нагородження недержавним орденом «Народний Герой України» відбулася в Луцькому замку. Срібні ордени отримали 10 українців. Серед них учасники АТО/ООС, військовий медик та волонтер.
Ця церемонія 32-га, розповіла Суспільному організаторка Віолетта Кіртока.
«Орден «Народний герой України» існує з червня 2015 року. За цей час недержавним орденом, створеним волонтерами, нагородили понад чотириста осіб», — розповіла організаторка церемонії Віолетта Кіртока.
Щоразу церемонію влаштовують у новому місті. «Цього року це перша церемонія через карантин, вже мали б провести дві чи три церемонії. Я сподіваюся, що взимку ми проведемо ще в одному місті», — каже Віолетта Кіртока.
Три з десяти орденів — посмертні. Це бійці, які загинули в АТО/ООС:
— Володимир Майборода (позивний Май). Розвідник 24-ї бригади загинув 8 квітня 2015 біля селища Жованка. Май підірвався на міні. 15 квітня загиблого військовослужбовця передали українській стороні на КПВВ «Мар’їнка».
— Тарас Зозуля. Боєць 80-ї бригади. 21-річний десантник загинув 31 серпня 2014 року у бою біля Луганського аеропорту. Боєць лишився прикривати відхід групи з пораненими.
— Максим Шульга. Боєць 80-ї десантної бригади. 2014 року брав участь у звільненні міста Слов’янськ та села Миколаївка, потім був у розвідувальному дозорі під час прориву до Луганського аеропорту. 26 серпня 2014 року під час танкового обстрілу Максим прикривав побратимів, але був важко поранений і загинув.
Нагороду замість загиблого Максима Шульги отримала його мама. Максим загинув у 23 роки.
«Я розумію всіх мам, наші діти всі герої, які віддали життя за цю незалежність і хочеться, щоб надалі цінували. Розуміли, якою ціною молодих життів ми маємо кожну хвилину миру», — каже Тетяна Шульган.
П’ятеро військових свої срібні нагороди отримали особисто:
— Володимир Шипка (позивний Умка). Боєць 93-ї бригади. Позаминулого року в районі авдіївської промки знищував ворожі ВОПи. Не дивлячись на те, що Володимир Шипка вже обіймав посаду начальника штабу і мав керувати боями звідти, він постійно знаходився на передових позиціях поряд із побратимами.
— Богдан Макаров. Боєць 51-ї бригади. 23 липня 2014 року сержант Макаров у складі підрозділу отримав наказ увійти у місто Лисичанськ та зайняти оборону. Танк, яким командував Макаров, здійснював прикриття та забезпечував відхід особового складу. Під час бою, намагаючись надати допомогу та витягти з-під обстрілу командира свого блокпоста підполковника В.Спасьонова, Богдан Макаров отримав поранення та контузію.
— Олег Бончинський (друг Боня). На війну пішов добровольцем. Ще на Майдані він витягнув з-під снайперського вогню і врятував важко пораненого мітингувальника. На Сході звільняв Красногорівку, Маринівку, неподалік Савур-Могили отримав важке поранення лівого ока. Після лікування і реабілітації у 2015 році повернувся на війну – спочатку у Піски, пізніше в Авдіївку. У травні 2018 року в Зайцевому боєць отримав ще одне поранення і контузію, після якої втратив слух, але знову лишився на фронті.
— Олександр Старина (Старий), 74 розвідбат. Пізньої осені 2014 року, коли точилися бої за термінали Донецького аеропорту, Старий приймав участь у запеклих боях. Саме він із підлеглими встановив прапор України на старому терміналі фактично під прямим прицілом ворога.
Зимою 2017 року Олександр здійснював контроль операції по зайняттю авдіївської промки. Старий завжди іде в розвідку місцевості першим, пліч-о-пліч із своїми підлеглими.
«Це визнання моєї праці, і тих хлопців, які були поруч», — каже Старий.
— Ярослав Шинкаренко (Ярик), 131 розвідбат. На нагородження приїхав з мамою, теж військовою. Тато Ярика загинув у Донецькому аеропорту.
10 березня 2020 року він під час планового об’їзду позицій знаходився за кермом машини командира розвідувального загону. Команда потрапила під ракетний обстріл.
«Не знаю як, але я повернув автомобіль і виходить відійшов від ракети. Вона влучила в інший автомобіль. Ми сховали наш і побігли витягувати хлопців», — розповідає боєць.
Ще дві срібні нагороди із синьо-жовтою колодкою отримали медик та автор проєкту «Книга пам‘яті полеглих за Україну».
— Павло Казьонов, військовий хірург, 61 мобільний шпиталь. Рятуючи бійця під Волновахою медик працював у шоломі та бронежилеті.
«Ми з групою хірургів та анестезіологів видалили нерозірвану гранату, яка потрапила до стегна бійця. Поранення було важке, а по друге ми не знали, що воно там є до певного моменту. Потім, коли з’ясувалося то треба було її діставати», — розповів хірург Суспільному. Нагороду, яку отримав, вважає спільною і дякує колегам, які допомагали рятувати бійця.
— Максим Попов, автор проєкту «Книга пам‘яті полеглих за Україну» Держава досі не веде зведеного переліку загиблих на Сході вояків, у найкращому випадку деякі відомства роблять свої. Тому волонтери, як завжди, взялися за це самотужки. Таку пошукову роботу започаткував Максим Попов, куратор проєкту Книги пам’яті загиблих бійців memorybook.org.ua. Сам Максим Попов був учасником подій на Майдані, де також відзначився.
Один з членів нагородної ради — батько загиблого майданівця Устима Голоднюка. Суспільному чоловік розповів: висунути кандидатуру військового, волонтера чи медика може будь-хто. Подання можна зробити на офіційній сторінці «Народного героя». Кожного з номінантів потім обговорює нагородна рада і формує список військових, які отримають срібні ордени.
EvG